Однією з цілей під час воєнних дій на території України стала наша культурна спадщина. Історія доводить, що основною метою імперських амбіцій росіян протягом багатьох століть було повне винищення всього українського – традицій, культури, історії – всього що робить нас нацією. Але Україна жила віками – плекала, охороняла та розвивала свою культуру. Тому коли в наш дім прийшла Війна, ми усвідомлювали, що ці дикуни будуть з особливим хворим азартом й ненавистю нищити і нашу архітектурну спадщину – наші музеї, історичні будівлі, пам’ятники. Ми оговталися від першого шоку і почали діяти, щоб захистити наше історичне надбання.
Спочатку це були лише звичайні мішки з піском і руки наших небайдужих, рішучих і сміливих хлопців із Департаменту охорони культурної спадщини, які навіть під час повітряних тривог не припиняли свою роботу.
Фонтан Самсон один з найдавніших фонтанів Києва, з яким пов’язана чи не найбільша кількість легенд. За однією із них-допоки буде вода у фонтані, доти стоятиме і сам Київ.
Але часу було замало – росія продовжувала обстрілювати Київ. Тоді ми на офіційних каналах міської влади опублікували звернення до громадян із закликом про допомогу в укритті наших пам’ятників. Українці – неймовірні, і ми знали про це, але навіть не могли уявити, яке величезне значення для пересічного громадянина має збереження нашої архітектурної спадщини. Цілими днями нам дзвонили люди – чоловіки, і жінки, і навіть вимущенопереміщені до Києва українці, міста яких вже розбомбили російські ракети. Всі хотіли бути корисними, причетними до убезпечення та збереження частинки культурного ДНК українця.
Українці — неймовірні!
І почалась робота. Завдяки потужній волонтерській допомозі, кожен день ми змогли одночасно працювати на трьох пам’ятниках. Першими укріпили пам’ятник Богданові Хмельницькому, пам’ятник княгині Ользі, святому апостолу Андрію Первозваному та просвітителям Кирилу і Мефодію та пам’ятник Петрові Сагайдачному.
Пам’ятник Богданові Хмельницькому. 1988 р.
Пам’ятник княгині Ользі, святому апостолу Андрію Первозваному та просвітителям Кирилу і Мефодію. 1911 р. (відновлення: 1996 р.)
Пам’ятник Петрові Сагайдачному. 2001 р.
Кожному вкритому пам’ятнику передувала робота із інженерних розрахунків додаткового навантаження, пошук необхідних інструментів, пошук машин, пального, матеріалів, організація роботи волонтерів, отримання дозволів на перевезення містом, обіди для волонтерів та ще багато чого. Ми постійно мали зважати на оголошення про повітряні тривоги, графіки комендантських годин та погоду. Все це було досить важко в умовах активних воєнних дій, але наша мета була важливіша, і усвідомлення цього допомагало рухатися вперед.
Пам’ятник Володимиру Великому. 1853 р.
Пам’ятник Лесі Українці.1973 р.
Пам’ятник Тарасові Шевченку. 1939 р.
Пам’ятник Григорію Сковороді. 1976 р.
Пам’ятник Іванові Котляревському. 1975 р.
Пам’ятник Миколі Лисенку. 1965 р.
Невдовзі підключився місцевий бізнес та благодійні фонди, вирішуючи, під наглядом Департаменту охорони культурної спадщини, всі організаційні та матеріальні питання на певних пам’ятниках.
Пам’ятник Ярославу Мудрому. 1997 р.
Пам’ятний знак на честь заснування міста Києва.1982 р.
Безперечно була проведена велика робота та попереду не менша. Наразі в планах – захист та укріплення історичних будівель. Ми продовжуємо рухатись вперед, об’єднуючись всім містом. Сьогодні і влада, і громадськість, і соціально відповідальний бізнес діють разом задля захисту нашої історії і нашого майбутнього.