Останні тижні в соцмережах й деяких медіа спостерігається справжня істерика – мовляв, київська влада руками Департаменту охорони культурної спадщини (Департамент) та керівництва Київського науково-методичного центру (КНМЦ) по охороні пам’яток і не без участі ДІАЗ «Стародавній Київ» знищує такий собі «Музей Однієї Нації на Поштовій площі».
Зокрема, на сайті Українського кризового медіа-центру бачимо ось таке патетичне повідомлення:
«Стрімко розгортається спроба знищення Музею однієї нації на Поштовій площі. В умовах запеклої війни із зовнішнім ворогом місцеві ділки за підтримки чиновників місцевого та державного рівня, активно просувають реалізацію афери розпочатої в часи Януковича з будівництвом підземного ТРЦ на Поштовій площі».
Одним словом – жахливий жах, варварство і свавілля чиновників в інтересах неназваних забудовників.
—
Активістка та «співзасновниця музею» Ольга Рутковська навіть оголосила голодування щоби привернути увагу до цього свавілля.
Новина, зауважимо, знайшла чималий відгук і підтримку в серцях небайдужих громадян. І не лише моральну. Зокрема сотні, а може й тисячі співчуваючих почали активно надсилати донати аби трудовою гривнею підтримати атакований «злочинною владою» Музей.
Найсмішніше в усій цій ситуації є те, що насправді жодного музею на Поштовій площі не існує. Маємо лише громадську організацію із претензійною, але абсолютно безглуздою назвою: ГО «Музей Однієї Нації на Поштовій площі».
Що це за «Одна нація»? Яка саме? І як вона, власне, має бути «омузеєна»?
Знову ж таки, навіть створення ГО у назві якого є слово «Музей», це зовсім не означає, що той музей десь є.
—
ГО створена 22.02.2022 р. та зареєстрована за юридичною адресою: Київ, площа Поштова, будинок 2.
Останнє – досить дивно: будівля на площі Поштовій, 2 – це знаменитий Поштовий Будиночок. Ця пам’ятка НАЦІОНАЛЬНОГО значення знаходиться на балансі КНМЦ, є КОМУНАЛЬНОЮ власністю і жодному суб’єкту в користування на будь-яких умовах (в тому числі оренди) останнім часом не передавалася. Тобто маємо реєстрацію ГО «зі стелі». З таким успіхом ГО могло зареєструватися десь в Святій Софії чи, навіть, на Хрещатику 36. Й узагалі, наскільки це законно, реєструвати юридичну адресу ГО в будівлі, на користування якою ти не маєш ЖОДНОГО документа.
—
Далі наведемо ще одну розлогу цитату з сайту Українського кризового медіа-центру, який згадана ГО використовує у якості рупору:
«Музей однієї нації на Поштовій площі створений 22 лютого 2022 року членами ініціативної групи громадського руху, який вийшов на захист пам’ятки археології та історії національного значення на Поштовій площі у червні 2018 року, саме для збереження та розвитку Пам’ятки.
Незалежний Музей створений самостійно киянами внаслідок багаторічної бездіяльності центральної та місцевої влади у питанні подальшого розвитку археологічної Пам’ятки та в умовах відсутності сталих алгоритмів музеєфікації та використання пам’яток такого виду.
Пам’ятка – це унікальна місцина площею 6000 кв.м, що зберігає фізично об’єкти пов’язані з Хрещенням України-Русі, рештки стародавнього київського порту, рештки автентичного планування, свідчення історії розвитку культури, містобудування, міжнародних зв’язків нашої держави».
—
І мега-патетичне завершення:
«Незалежний Музей однієї нації на Поштовій […] оберігає середньовічну Пам’ятку, що є носієм унікальних свідчень історії нашої нації і є загрозою російським ідеологічним інтересам».
Власне пам’ятка, яка ще від травня 2019 р. отримала статус пам’ятки археології та історії національного значення, і без того охороняється Державою, тож ГеОшні «хранителі» чи то пак «опікуни» тут не дуже й потрібні.
Але маємо ще й цікаву маніпуляцію.
Читаємо:
«Музей однієї нації на Поштовій площі створений 22 лютого 2022 року».
Тобто, легким порухом руки дата створення ГО раптом перетворюється на дату створення якогось «музею». З ГО все зрозуміло. У нас вільна, демократична і правова держава, відповідно громадяни можуть створювати будь-які об’єднання, що діють в межах законодавства. Але яким чином ГО раптом перетворюється на «Музей», – то ж абсолютно різні за сенсом і змістом структури?
До речі, – а що то таке той «незалежний» музей? Хтось про таке чув? Від кого і від чого він «незалежний»?
—
Якщо є музей, то мають бути принаймні експонати чи якісь музеїфіковані речі. Має бути приміщення для зберігання експонатів. Має вестися наукова робота. Мають бути зберігачі фондів які юридично відповідають за збереження експонатів…
Мають бути, принаймні, музейні спеціалісти, що знаються на історії… Тим більше що у декларованій назві бачимо «Музей ІСТОРІЇ…»
Це, до речі колись визнавала і одна із активісток-«музейниць» пані Аннабелла Моріна. В своєму коментарі ВВС-Україна від 26 липня 2016 року відносно створення музею на базі археологічної пам’ятки на Поштовій вона сказала наступне:
«Музей такого рівня можуть створювати лише експерти в області музеєфікації, яких треба залучати, проводити конкурс».
Натомість рівень знань, а точніше абсолютного невігластва на цій царині яскраво видно на офіційному сайті самопроголошеного і неіснуючого «музею» де впадає в вічі дуже яскравий пасаж: «Колекція Музею, яка вимушено була започаткована через величезну кількість решток керамічного посуду та інших предметів побуту, які приречені були на загибель та знищення через відсутність комерційної цінності…»
—
Кожен, хто хоч трішки розуміється на історії, археології і музейній справі тут здивується і захоче задати купу запитань.
Зокрема дивує оце: «через відсутність комерційної цінності» (!)
Акцентуємо – в археології щодо артефактів відсутнє поняття «комерційної цінності». Останнє – з лексикону нелегальних чорнокопів-мародерів, для яких цінність знахідок вимірюється лише тим, за скільки можна продати «хабар».
В археології наукова цінність розсипу банальних на перший погляд черепків може бути більш значимою ніж знахідка баняка набитого талярами чи червінцями.
Що стосується «решток керамічного посуду та інших предметів побуту» – після опрацювання цих знахідок археологами всі вони переходять у власність Музейного фонду України. Як вони опинилися в руках недержавної і по факту приватної структури? На якій підставі ними розпоряджається ГО?
Якщо артефакти передані на відповідальне зберігання (де, до речі, документи про це), то чи має цей «музей» спеціалістів які фахово можуть забезпечити умови зберігання та умови для того. І, головне, які ЮРИДИЧНО відповідають за їх збереження і стан?
Наприклад, залізні вироби які витягли з культурного шару, можуть на повітрі за якийсь місяць перетворитися на купку іржі. Хто за це відповість якщо щось таке станеться?
—
При щонайменшому критичному погляді на наслідки діяльності ГО «Музей Однієї Нації на Поштовій площі» знайти хоч щось схоже на музей не вийде. Навіть на неформальний чи самодіяльний.
У якості «музею» подавалися кілька поличок в Поштовому Будиночку на яких безсистемно і без усякого історичного обґрунтування навалом лежав розсип уламків кераміки та якесь незрозуміле залізяччя, а також інсталяція #Музей на Поштовій у підземному просторі, де раніше проводилися археологічні розкопки. ВСЕ!
При чому сам розкоп, який «активісти» позиціонують як основну частину «музею» аж ніяк не належить «музейному» ГО. Це ДЕРЖАВНА власність.
Свої претензії на використання чужої власності ГО «Музей однієї нації на Поштовій площі» пояснює давньою участю членів цієї ГО в акціях протесту за збереження пам’ятки і … наявністю ключів від входу.
До боротьби за збереження унікальної пам’ятки, нагадаємо, свого часу долучилися чимало поважних людей, структур та організацій і самопроголошені «опікуни» були тоді аж ніяк не головною і рушійною силою.
—
А от тут маємо дуже смачну деталь, що яскраво пояснює чому «ГО-музейники» так кревно зацікавлені в збережені статусу кво.
Як вже зазначалося не зрозуміло на якій підставі досить ГО проголосила цей простір територією свого ГеОшного музею. І не просто проголосила.
В останні роки ця локація є досить популярним туристичним маршрутом столиці, а «хранителі пам’ятки» регулярно проводять там екскурсії.
Як зазначається в рекламі на сайті Киевский КОД (Клуб отличного досуга), який «музейники» на своєму офіційному сайті називають «нашими друзями»:
«Екскурсія безкоштовна… Вітаються благодійні внески у розмірі будь-якої суми від 200 грн на розвиток Музею». (червоним, зауважимо, виділено на сайті «Киевского КОД»)
Кумедно ж… Екскурсія «БЕЗКОШТОВНА», але нижній поріг благодійного внеску – 200 грн.
У чому полягає той «розвиток музею», на який збирають пожертви, сказати складно. Та й уявити – теж. Бо як можна розвивати те, чого в природі не існує?
Хоча цікаво було би дізнатися. Але навряд чи коли «активісти» оприлюднять звіт.
Тут не утримаємося від єхидної шпильки. Дуже дружній до крикливо і позірно патріотичної «музейної» ГО інтернет-ресурс і досі… російськомовний…
Чомусь згадався анекдот про труси і хрестик…
До речі, є ще одне цікаве запитання. Проводячи екскурсії в підземному просторі під Поштовою площею «музейники» активно використовують електричне освітлення. Цікаво, хто і як оплачує цей «електричний банкет»?
—
ВАЖЛИВО! Проведення екскурсій в умовах підземного будівельного майданчику є протизаконним та, головне, небезпечним для життя екскурсантів. «Хранителі» ніяким чином не можуть убезпечити здоров’я і життя відвідувачів, особливо, зважаючи на те, що опори, які утримують бетонні плити, будувалися 13 років тому, як тимчасові.
—
Щодо суті конфлікту. Почався він з того, що «активістів» виселили з Поштового будинку, який вони без усіляких на те підстав займали. Одночасно з ключами від будинку вони втратили і ключі від паркану, через що ускладнився доступ до підземного простору, де «активісти» досить успішно проводили «безкоштовні», але за фіксовану пожертву екскурсії. Ключі ж від підземного «музею» знаходяться у Ольги Рутковської і доступ до нього їй не блокує НІХТО. Вона і нині знаходиться поряд із входом у підземну частину, має ключі від неї і голодує. А її прихильники збирають кошти на розвиток «музею». Причина її голодування – відверта брехня. Власне це все…
—
Щодо справжнього Музею на Поштовій, щиро сподіваємося, що він колись буде. Але це справа зовсім не для ГО. Бо реалізація такого проекту потребуватиме сотні мільйонів гривень і участі десятків, як не сотень висококваліфікованих різнопрофільних спеціалістів.
Для початку потрібно завершити археологічні дослідження. А це – десятки мільйонів гривень і не один рік роботи. Далі – консервація виявлених дерев’яних конструкцій. Це теж мільйони.
Наступний крок – власне впорядкування самого підземного музею: гідроізоляція, освітлення, комунікації, клімат-контроль тощо. Враховуючи що таких проектів в Україні ще не було, це ще й ціла купа досліджень та новітніх розробок.
Звісно що у такому музеї мають працювати десятки науковців і дослідників. Бо музей це не мертва експозиція, а живий організм де постійно і системно працюють науковці. Таких спеціалістів не так вже й багато, відповідно їх потрібно ще й підготувати.
—
Нам закидають відсутність комунікації із «хранителями». Повірте – ми дуже довго комунікували, але щоразу, після чергових перемовин, переконувались що Ольга Рутковська і Віталій Білецький обманюють нас. Кінцем комунікації стала їх обіцянка у 9-денний термін забрати свої речі із будинку поштової станції та залишити його. При цьому їм ніхто далі не забороняв би перебувати на території верхнього будмайданчика у побутівках, які там стоять, і на території нижнього будмайданчика, який хранителі називають музеєм. Але пройшло понад 21 день, а «опікуни» не залишали будинок…
На фото ви бачите наслідки «опіки», які «хранителі» влаштували за три роки своєї діяльності і постійних грошових зборів. Таким ми побачили «музей» на початку квітня.
