В 2025 році співробітники КНМЦ підготували облікову документацію на архітектурні об’єкти, що мають історичну та культурну цінність для минулого та сьогодення столиці. Консультативна рада при Департаменті охорони культурної спадщини схвалила представлену документацію і рекомендувала включити будинку до Переліку щойно виявлених об’єктів і подати до Міністерства культури і стратегічних комунікацій для занесення до Державного реєстру нерухомих пам’яток України. Незабаром будівлі отримали статус щойно виявлених об’єктів культурної спадщини, про що були підготовлені накази Департаменту.
Серед них, «Будинок, в якому містилося Деміївське парафіяльне училище, де у школі № 39 навчався Валерій Лобановський» (пр-т Валерія Лобановського, 148). Він є одним з небагатьох історичних будівель місцевості Деміївка. Можна припустити, що був зведений на початку ХХ ст. одразу як навчальний заклад, але на території приватного домоволодіння колишньої вулиці Совської. Стилістика будинку характерна для архітектури початкових учбових закладів тих часів. В радянській період тут розмістили середню школу № 39. Вона відома тим, що у 1946-1956 роках в ній навчався Валерій Васильович Лобановський – видатний український футболіст і футбольний тренер. У 2007 році на фасаді школи було встановлено меморіальну дошку Валерію Лобановському, а у 2008 році школі № 319 присвоєно його ім’я. Отже, будинок становить і архітектурну, і історичну цінність. З архітектурного погляду це характерний зразок архітектури навчального закладу початку ХХ століття, який мав вплив на розвиток забудови історичної місцевості Деміївка та зберіг історичну функцію. Розробник документації – заступник генерального директора з наукової роботи КНМЦ, кандидат історичних наук Олена Мокроусова.
Один з корпусів Клінічного містечка Київського університету (вул. Амосова, 13) дослідила і згодом розробила облікову документацію Ірина Тарутінова, начальник відділу обліку об’єктів культурної спадщини.
В результаті досліджень було встановлено, що цей корпус будувався у 1912–1915 роках як патолого-анатомічний інститут Клінічного містечка. До цього його помилково вважали хірургічним корпусом. Будівля має цінність як приклад архітектури медичного закладу, виконаного в стилістиці історизму з елементами модерну за авторським проєктом київського архітектора Василя Осьмака. Належить до комплексу історичної забудови Клінічного містечка як наукового осередка в галузі медицини. Історично пов’язаний з діяльністю Науково-дослідного інституту цукрових буряків, вчені-агрономи якого зробили значний внесок у розвиток землеробства, зерно-бурякових культур та загалом сільськогосподарської галузі України.
Також цінним об’єктом культурної спадщини є «Будинок житловий садиби купців Дитятіних» (вул. Борисоглібська, 12), що є одним із старіших в забудові Подолу. Будинок був зведений ще у 1850-х роках за зразковим проєктом № 2 в садибі, яка з початку ХІХ ст. на протязі 100 років належала купцям Дитятіним. Це відома родина успішних комерсантів, меценатів і благодійників, активних громадських та фінансових діячів Києва.
1-поверховий будинок значною мірою зберіг автентичну форму, матеріально-технічну структуру та історичні нашарування. Має історико-архітектурна цінність як яскравий приклад садибної забудови Подолу середини ХІХ ст., що мав вплив на розвиток житлової архітектури м. Києва, зокрема на формування історичної забудови вулиці Борисоглібської. Попри доволі просту архітектуру, будинок нагадує нам про те, як виглядали типові подільські садиби 150 років тому.
Документацію розробили кандидатки історичних наук заступник генерального директора з наукової роботи КНМЦ Олена Мокроусова та фахівець науково-методичного відділу Леся Іванченко.
Ще один виявлений будинок по вул. Великій Васильківській, 21 із запропонованою назвою – «Будинок прибутковий з готелем, в якому проживав Павло Скоропадський, видатний політичний діяч, гетьман України». Документацію розробила фахівчиня відділу обліку об`єктів культурної спадщини КНМЦ, кандидатка історичних наук Ганна Андрес.
З кінця 1890-х до кінця 1910-х років ділянка належала Л.А. Бендерському та його дружині. Вони й були замовниками будівництва існуючого 4-поверхового будинку в стилістиці історизму. Нажаль проєкт в архіві не зберігся. У 1900–1910-х рр. в будинку розміщувався готель «Петербурзький», на першому поверсі – різноманітні торгівельні заклади. У березні 1918 р. в згаданому готелі знімав дві кімнати Павло Петрович Скоропадський (1873–1945) – військовий, державний діяч, отаман Вільного козацтва, у квітні-грудні 1918 р. – Гетьман України. Під час проживання П. П. Скоропадського в згаданому будинку, його відвідували численні політичні діячі, представники Союзу земельних власників, Української демократично-хліборобської партії, промислово-фінансових кіл тощо.
У 2025 році співробітниками КНМЦ активно вивчалася забудова вулиці Тарасівської, на якій зберіглося чимало виразних за архітектурою будинків з багатою історією. Роботі з підготовки облікової документації дуже допомагає книга Антона Короба та Семена Широчина «Вулиця Тарасівська. Душа Латинського кварталу» (2021), але фахівці Центру також здійснюють архівні пошуки.
На засіданні Консультативної ради було погоджено облікову документацію на дуже цікавий київський будинок – по вул. Тарасівській, 6 (розробка документації – начальник відділу обліку об`єктів культурної спадщини Ірина Тарутінова). Цей об’єкт поєднує архітектурну та історичну цінність, тому була запропонована така назва: «Будинок Правління Київського округу шляхів сполучення, в якому у 1907-1911 роках містилося медичне відділення Вищих жіночих курсів, мешкали та працювали відомі вчені».
Особливо цікаво, що адміністративна 4-поверхова будівля зводилася у приватній садибі на кошти домовласника. Цивільний інженер Микола Іванович Яскевич придбав садибу орієнтовно у 1900 році і одразу розпочав спорудження великого будинку, призначеного для розміщення правління Київського округу шляхів сполучень. Проєкт Микола Яскевич – відомий київський архітектор – розробив сам. У творчому доробку Миколи Івановича у Києві ми нарахували близько 40 об’єктів, створених з 1897 по 1914 рр. у різних стилістичних напрямках – від історизму до модерну.
У 1907 році ділянка по Тарасівській, 6 перейшла у власність Олександра Олександровича Муратова – професора, завідувача кафедри акушерства та гінекології Київського університету св. Володимира. В тому ж році він ініціює заснування медичного відділення Вищих жіночих курсів з метою надання жінкам вищої медичної освіти, яке розміщується тут же, у будинку власника, який з родиною також мешкав при курсах. В період Другої світової війни будівля значно постраждала, були пошкоджені фасади, розбиті перекриття, практично знищені інтер’єри верхніх поверхів. Після війни будинок передано для розміщення поліклініки спецпризначення лікарняно-санітарного управління при Мінздоровуправлінні. Його відновлення та ремонтно-реставраційні роботи були проведені дуже кваліфіковано і якісно, зі збереженням первісної стилістики фасадів. Будинок отримав статус щойно виявленого об`єкту культурної спадщини, а документація буде передана до Міністерства культури і стратегічних комунікацій для включення до Державного реєстру нерухомих пам`яток України.
Облікова документація (облікова картка та коротка історична довідка) на будинок по вул. Тарасівській, 8 була розроблена у відділі науково-методичних досліджень КНМЦ (авторка – кандидат історичних наук Надія Якобчук). Для об`єкту запропонована назва «Прибутковий будинок, в якому мешкали відомі діячі науки і культури».
Зведений у 1914 році на замовлення Софії Славинської, будинок є зразком пізнього модерну в Києві. Будівництво виконувала будівельна контора «Моноліт», фірмовий знак якої й сьогодні можна побачити на порозі біля вхідних дверей під’їзду. Унікальність цієї будівлі в тому, що це був один із перших житлових багатоквартирних будинків у місті Києві, каркас якого виконаний із залізобетону. У різні роки у будинку мешкали відомі діячі, які збагатили своїм талантом та працями культуру та науку України: у 1917–1921 рр. – відомий український співак, артист опери, інтерпретатор народної музики Іван Никифорович Стешенко (1894–1937), у 1920–1930-х рр. у квартирі № 5 – правознавець, доктор юридичних наук, професор, фахівець у галузі кримінального права, вчений-пенітенціарист Микола Миколайович Паше-Озерський (1889–1962), упродовж 1920–1930-х рр. у квартирі № 21 – історик права, науковий співробітник Комісії з виучування західноруського та українського права ВУАН, директор видавництва ВУАН, дослідник історії Магдебурзького права, правового становища українських земель у другій половині XVII ст., історії формування та розвитку шляхетського землеволодіння Гетьманщини у другій половині XVII ст. Сергій Михайлович Іваницький-Василенко (1883–1984).
Це тільки декілька найбільш цікавих архітектурних об’єктів у забудові Києва, що заслуговують на надання статусу пам’яток місцевого значення.
